Музичні інструменти

Симфонічний оркестр. Струнні інструменти


Струнні інструменти видають звуки, коли виконавець змушує вібрувати одну або кілька струн. Струнні інструменти бувають щипкові або смичкові. На щипкових інструментах грають або пальцями, або медіатором.
Граючи на таких інструментах, як гітара чи банджо, однією рукою перебирають, а другою притискають струни в різних місцях грифа, щоб отримувати звуки різної висоти. На грифах деяких інструментів є лади (поріжки), що уточнюють висоту звуків і сприяють чистоті їх звучання. На арфах і лірах струни перебирають обома руками.
На смичкових інструментів звуки отримують за допомогою смичка. Однією рукою тримають смичок, а другою притискають струни до грифа, як при грі на гітарі чи банджо. Скрипки і альти при грі тримають під підборіддям, а більші інструменти, такі як віолончелі чи контрабаси, кладуть на коліна або ставлять на підлогу. На більшості смичкових струнних інструментів струни можна також перебирати пальцями («грати щипком»). Цей прийом називається піцикато.


Характеристика звучання

Струнні смичкові інструменти схожі і за тембром, вони чудово зливаються один з одним; уся група може звучати як один великий інструмент із могутнім і співучим звуком і величезним діапазоном: від низьких звуків контрабаса до високих звуків скрипки. Тому струнна група, що заповнює весь «звуковий простір», і є основою оркестру.
Майже всі інструменти струнної групи (за винятком контрабаса) можуть бути і сольними інструментами з яскравими індивідуальними якостями. Найрізноманітніші можливості має скрипка: на ній можна виконувати музику дуже швидку й легку, але скрипка, водночас, може звучати співучо і виразно, як людський голос.
До тієї ж «родини», що і скрипка, належать альт, віолончель і контрабас. Альт дуже схожий на скрипку, але він трохи більший за розмірами і нижчий за звучанням. Альт рідко використовується як сольний інструмент, але в оркестрі і в квартеті без альта не можна обійтися.
Звук віолончелі такий само співучий і майже такий же сильний, як і звук скрипки, але відрізняється від нього за тембром. Якщо скрипка — сопрано, то віолончель — контральто серед інструментів оркестру.
Контрабас — найбільший і найнижчий за звучанням зі струнних смичкових інструментів. Він схожий на віолончель, але за розміром наближається до людського зросту. На ньому важко грати швидку, рухому музику, та і звук великих і товстих струн контрабаса не такий співучий і красивий, як у скрипки і віолончелі. Тому контрабас в оркестрі досить рідко виконує самостійні мелодії, його партія звичайно мало рухома.
Кожний з інструментів струнної групи представлений в оркестрі не одним, а кількома виконавцями, кількість яких може варіюватися. Мінімальне число виконавців кожної партії — це по шість-вісім виконавців партії перших і других скрипок, чотири альти, чотири віолончелі, два контрабаси.


Майстри струнних інструментів

Над винаходом такого чудового інструмента, як скрипка, працювало не одне покоління майстрів. В епоху Відродження в Італії, в місті Кремоні, жили цілі родини, які виготовляли скрипки. Від батьків до синів передавався накопичений досвід і висока майстерність, яка вимагала не тільки таланту, але й величезної вдумливості, ретельності і терпіння.
Майстри, які присвятили своє життя вдосконаленню струнних інструментів:
  • Антоніо Страдіварі;
  • Андреа Аматі;
  • Нікколо Аматі;
  • Андреа Ґварнері;
  • Джузеппе Ґварнері;
  • Джованні Маджіні.

Симфонічний оркестр. Духові інструменти



Щоб грати на духових інструментах, треба дути в них певним чином. Традиційно духові інструменти поділяються на дві групи:
  • дерев’яні;
  • мідні.

Хоча назва «дерев’яні» означає, що інструменти виготовлені з дерева це не завжди справедливо. В європейських країнах такі інструменти колись справді робили з дерева, але тепер його замінюють металом і пластмасою. Можна використовувати будь-який матеріал — від дерева до кістки і кераміки.

Дерев’яні духові інструменти

У дерев’яних духових інструментах є отвори, музиканти дмуть безпосередньо в них або поверх них. У кларнетів і гобоїв є язички, які вібрують під дією потоку повітря. Язички бувають подвійними, як у гобоя і фагота, вони вібрують між собою.
Щоб видобути різні звуки з такого інструмента, інші отвори затуляють: що більше отворів затулено то нижчий звук. На багатьох сучасних духових інструментах передбачені металеві клавіші або клапани. Вони дають змогу виконавцю легко затуляти декілька отворів одразу, просто пересуваючи пальці.

Мідні духові інструменти — довгі, воронкоподібні трубки, які часто бувають заломленими, щоб їх було легше тримати. Що довшою і товщою є трубка, то густіші й соковитіші звуки спроможний видавати інструмент. Мундштуки мідних інструментів роблять з металу, вони бувають зйомними.
Щоб видобути з інструмента звук, необхідна вібрація губ на гирлі мундштука. Граючи на простих інструментах, таких як ріжок, отримують різні звуки, змінюючи положення губ. На трубах і тромбонах є клапани або висувні куліси, що збільшують довжину трубок, тому діапазон їх звучання більш широкий.
На відміну від струнних інструментів, що легко зливаються один із одним, кожний інструмент групи дерев’яних духових має дуже індивідуальне звучання.
Флейта видає звуки, коли виконавець дме через бічний отвір. Це один із провідних інструментів духового оркестру, а також надзвичайно популярний сольний інструмент. Музику для флейти писали багато композиторів – від Й. С. Баха до сучасних авторів джазових творів.
І у флейти, і в гобоя звук дуже світлий, трохи холодний, але гобою при цьому властивий дещо «носовий» відтінок.
Кларнет, дерев’яний духовий інструмент, має єдину трубку з системою отворів і клапанів для пальців. Існує ціле сімейство кларнетів — від великого бас-кларнета до малого, який видає найвищі звуки. Звук кларнета набагато «тепліший», до того ж на кларнеті, на відміну від флейти й гобоя, можна дати сильне наростання або навпаки — загасання звучності.
Фагот — бас у хорі дерев’яних духових інструментів. Його похмуре, глухувате, іноді «буркотливе» звучання дуже відрізняється від звучання інших інструментів.

Мідні духові інструменти

Група мідних духових інструментів зазвичай складається з труб, валторн, тромбонів і туби. Їм властива дуже велика яскравість і потужність звучання. Якщо звучання дерев’яних духових інструментів часто нагадує нам пастушачу сопілку, то мідні інструменти пов’язані в нашому уявленні з військовими сигналами, з похідними маршами.
Це не випадково, оскільки у військових оркестрах застосовуються саме мідні інструменти. Звідти вони і прийшли в симфонічний оркестр. Якщо мідна група звучить уся разом — звучність виходить надзвичайно могутньою, яскравою, святковою.

Слово «валторна» походить від німецького Waldhorn, тобто «лісовий ріг». Справді, далеким предком валторни був мисливський ріг. І, може, саме тому валторну — «мисливський» музичний інструмент, так само як і дерев’яні «пастушачі» інструменти, — композитори часто застосовують у творах, що змальовують картини природи.
Серед    мідних    інструментів валторні властиве найбільше і найрізноманітніше звучання. Тут відіграє роль і м’якість її тембру, і те, що на ній можна отримати звук дуже різної сили, поступово посилюючи чи послаблюючи його. Валторна «співає» в оркестрі аніскільки не гірше, ніж скрипка або віолончель.
На відміну від валторни труба має дуже світлий, яскравий тембр, її звук може «прорізати» звучання всього великого оркестру. Мелодії-заклики, мелодії, що нагадують військові сигнали, — це те, що дуже пасує трубі. У класичному оркестрі Гайдна мідна група була представлена двома трубами і двома валторнами.
Принцип «парності» поширюється і на дерев’яні духові інструменти (дві флейти, два гобої, два кларнети, два фаготи). Такий склад оркестру у наш час називається малим симфонічним оркестром. У великому симфонічному оркестрі додаються ще дві валторни, два тромбони або ж три тромбони і туба.
В сучасному оркестрі іноді до кожної пари духових додається ще і третій інструмент, що є різновидом того ж типу.Так, до пари флейт додається флейта-пікколо (маленька флейта), до пари гобоїв — альтовий гобой, до пари кларнетів — бас-кларнет, до фаготів — контрафагот. Такий склад оркестру називається трійковим. Відповідно збільшується й кількість виконавців струнної групи.

Симфонічний оркестр. Клавішні інструменти


Клавіатура — ряд клавіш, одні з яких звичайно забарвлені в білий колір, а інші в чорний. Щоб отримувати на інструменті звуки, необхідно натискувати на клавіші.
Рояль і його різновид — піаніно часто об’єднують загальною назвою фортепіано. Ця назва утворилася від двох італійських слів: форте — голосно і піано — тихо. Таким чином, назва відображає можливість видобути з цього інструмента звуки самої різної гучності.
Своїм походженням вони зобов’язані псалтерію — багатострунному щипковому інструменту, поширеному в давнині і Середньовіччі. Корпус у нього був трикутний або прямокутний. У XVI ст. псалтерій удосконалили: приєднали клавішний механізм. Так з’явився клавесин.
Він мав струни різної довжини, і кожна відповідала певній клавіші. При натискуванні на клавішу гусяче перо чіпляло струну і лунав уривистий музичний звук. Звук був слабкий, і, щоб його підсилити, почали застосовувати подвійні і потрійні струни. З часом винайшли спеціальне пристосування для защипування струн — плектр.

Клавесин та клавікорд

На зламі XVII—XVIII ст., щоб урізноманітнити звучання, винайшли клавесин з двома і трьома клавіатурами, або мануалами. «Голос» одного мануала був голосніший, іншого — тихіший. Цей інструмент (і його різновиди) отримав декілька назв:
  • клавесин (у Франції);
  • чембало (в Італії);
  • верджинел (в Англії);
  • кильфюгель (у Німеччині).

У XV—XVIII ст. існував споріднений клавесину інструмент — клавікорд. Спочатку це був прямокутний ящик зі струнами всередині, який при грі клали на стіл. При натисненні клавіш мангети (металеві штифти з плоскою головкою) торкалися струни і начебто ділили її на дві частини — одна вільно вібрувала і таким чином видавала звук, інша була заглушена.
Порівняно з дещо «жорстким» клавесином клавікорд мав більш гнучкий, теплий, м’який звук. Для посилення звуку, як і в клавесині, застосовували подвійні і потрійні струни.
Над удосконаленням клавесина і клавікорда працювали майстри багатьох країн. На початку XVIII ст. незалежно один від одного в Італії, Франції і Німеччині троє майстрів (відповідно Бартоломео Крістофорі, 1711 р.; Жак Маріус, 1716 p.; Готтліб Шрьотер, 1721 р.) винайшли фортепіано.
Інструмент з вертикальним корпусом назвали піаніно, а з горизонтальним крилоподібним корпусом — рояль. Порівняно з клавесином піаніно і рояль мали більш яскравий і сильний звук.

Орган

Існують й інші інструменти з клавішним механізмом. До них належить орган, найбільший з усіх існуючих музичних інструментів. Це один з дуже старих інструментів, відомий ще в Давньому Римі з III ст. до н. е. В Середні віки в країнах Західної Європи його використовували переважно для богослужінь у церкві.
Конструкція органа за минулі століття дуже змінилася. В епоху раннього Середньовіччя існували малі переносні органи (портативні). Вони мали всього одну клавіатуру і один ряд труб, тому їх звучання було одноманітним. В епоху Відродження конструкцію інструмента удосконалили, і його звучання покращало.
Разом з великими церковними органами набули популярності кімнатні, які можна було помістити на столі. Існували навіть ручні органи — при бажанні їх підвішували на шию. На маленьких інструментах звичайно виконували п’єси світського характеру.
На кінець XIV ст. орган уже мав дві-три ручні клавіатури, майже сучасні за виглядом. Нідерландський органіст Луї ван Вальбеке (помер у 1318 р.) винайшов особливу клавіатуру для ніг — педальну. На початок XVI ст. в основному склалася сучасна конструкція цього інструмента.

Орган — духовий інструмент. Органи працюють або завдяки накачуванню повітря в трубки різного розміру, або за допомогою електронних пристроїв. Духові органи мають більш давню історію і значні розміри. Діаметр труб органа, а їх до кількох тисяч, варіюється від найменшого до велетенського. Гігантські труби, заввишки в будинок, видають найнижчі звуки. Крім ручних клавіатур (мануалів), у великих духових органах є клавіатури ножні (педалі).
Нині органи існують лише в небагатьох концертних залах, в католицьких і протестантських церквах, як данина віковій традиції. А два століття тому орган посідав таке ж місце в концертному житті, як у наші дні рояль. Кращі композитори писали твори для цього інструмента, кращі музиканти змагалися у віртуозній грі на ньому.
2
2
2
2
2

Симфонічний оркестр. Ударні та електронні інструменти

До ударних належать усі інструменти, по яких б’ють або які струшують, щоб отримати звуки. Такі інструменти, як ксилофони і трубчасті дзвоники, можуть видавати різні звуки, на них грають цілі мелодії. Але більшість ударних інструментів, таких як бубни і маракаси, видають тільки специфічні звуки, вони підкреслюють ритм мелодії.
Ударні інструменти, що входять в оркестр, походять із різних країн. Батьківщина бубнів і литавр — Близький Схід, ксилофонів і маримби — Африка, металофонів — Далекий Схід, бонго і маракасів — Південна Америка.
Індійський барабан гхатам — це інструмент у вигляді глиняного горщика, який обтягнутий шкірою; на ньому грають долонею, пальцями і навіть нігтями. Тарілки і маракаси — ударні інструменти.
На тарілках грають з давніх-давен, ними користувалися в багатьох країнах світу. Звуки отримують, ударяючи однією тарілкою об іншу. Як вже відомо, батьківщина маракасів — Південна Америка. Спочатку просто висушували гарбузи, усередині яких гуркотіло насіння. Тепер маракаси роблять з дерева або пластмаси.

Ударні в симфонічному оркестрі


Група ударних інструментів у малому симфонічному оркестрі представлена тільки литаврами.
Литаври — за зовнішністю і способом гри на них — нагадують усім відомий барабан. Це дві мідні півкулі з натягнутою на них шкірою. За допомогою гвинтів можна сильніше і слабше натягувати шкіру, і від цього міняється висота звука. Цим і відрізняються литаври від барабана, звук якого не має певної висоти. Окремі басові звуки на литаврах можна отримати з досить великою точністю.
У великому симфонічному оркестрі, окрім литавр, використовуються барабани (малий і великий), тарілки — два мідні диски, які виконавець ударяє один по одному, а також трикутник, ксилофон, дзвоники. Два останніх інструменти — це набір пластинок різної довжини (дерев’яних — у ксилофона, металевих — у дзвоників).
Барабан — ударний інструмент, що є порожнистою чашею або циліндром, на який натягнута шкіра. Звук створюють вібрації шкіри або під долонями виконавця, або під паличками. Деякі барабани, такі як великий барабан і тамтам, тільки підкреслюють ритм твору, їх звуки не мають певної висоти. Інші, такі як оркестрові литаври, налаштовані на той чи інший тон.
Ксилофон зроблений з дерев’яних брусків. Ці бруски, або клавіші, розташовані у два ряди, як клавіші фортепіано, а під ними розташовані вертикально підвішені металеві чи пластмасові резонатори. На ксилофоні грають молоточками з дерев’яними, гумовими або пластмасовими наконечниками.

Електронні інструменти



Творцем електронної музики вважається відомий німецький композитор, диригент та музичний теоретик Карлхайнц Штокхаузен. Існують два різновиди електронних інструментів. Деякі підсилюють звучання інструмента. Наприклад, на електрогітарі отримують звуки, перебираючи струни, цей звук видозмінюється й посилюється мікрофоном. Таким чином працюють електричні скрипки, фортепіано і флейти.
До другої групи належать електронні інструменти, які самі видають звуки. До неї входять синтезатори, що видають найрізноманітніші звуки, і установки, шо імітують звучання ударних інструментів. Крім того, до цієї групи належать перші електронні інструменти: терменвокс і онде мартено.
Терменвокс був винайдений .1920 р., він видає химерний, дзвінкий звук. Онде мартено був винайдений наприкінці 20-х років XX ст., він видає дивні завиваючі звуки.
1
1
1
1
1